Солодка отрута імперії: маємо позбутися цієї постколоніальної залежності

23 мая 2019 г., 20:15:00   37   0

Мовний закон іще довго буде актуальною темою. Ось 20 травня Радбез ООН відмовився розглядати його, хоча того вимагала Росія.


Особисто в мене відповідні суперечки призвели до розриву чи охолодження кількох знайомств. Аналогічний ефект свого часу мав перехід на українську в побуті.


Але річ не тільки в мові.


Останнім часом я думаю, що люди мого вікового діапазону – десь між 40 і 60 – мають певні сантименти – ні, не до СРСР, а до пізньої Росії. Точніше до Москви (й частково Петербургу) 1990-х.


Читайте також: Реванш олів'є: кожен із нас має зробити безкомпромісний вибір


Бо ж там тоді віяли урагани гультяйства, помножені на нафтогазові мільярди. Буквально за кілька років Москва почала здаватися капіталістичним мегаполісом з іноземного журналу посеред переважно все ще радянської сірості. Куди їхати за класними перекладами західної літератури? У Москву. За касетами й дисками з фільмами на будь-який смак? Туди ж. Приїзди рок-зірок. Гастролі театрів рівню Піни Бауш. Фестивалі всіх можливих форматів.


До речі, напомпована легкими грошима російська культура як така теж генерувала образ неозорого Клондайку, хоча не була таким ані дня. І байдуже, що останній великий російський кінорежисер (Тарковський) помер ще 1986-го, а письменник (Венедикт Єрофеєв) – у 1990-му.


Контраст із напівпустелею, що панувала на наших просторах, здавася занадто сильним. А про те, ким, якими методами та скільки років створювалося це спустошення, ніхто особливо не замислювався. Підрослим юнакам і дівчатам, травмованим тотальним і тоталітарним радянським дефіцитом, чехівське "В Москву, в Москву!" уявлялося найкращими ліками від нудьги.


Я, звісно, не кажу тут про всіх – але про багатьох із тих, кого знаю, та й про себе теж. Невиразне слово "постколоніалізм" саме такий вигляд і має. Коли ти, наче й відокремившись від імперії, лишаєш у своїй вені крапельницю з її солодкою отрутою. Хоча й отрута ця – навіть не потужний галюциноген, а дешева імітація. 


Читайте також: Нівелювання досягнень культурної політики видається цілком реальним – Жадан


Коли Україна 2014 року нарешті почала реалізовувати гасло "геть від Москви", то для багатьох це виявилося аж надто болісним. О, цей пекельний синдром відміни! А після закону про мову, який є природним продовженням змін у країні, культурна абстиненція накрила навіть декого, хто здавався біль-менш притомним.


Чого насправді хочуть ці раптово стурбовані буквою (не духом) прав і свобод суб’єкти? Повернення в зону комфорту, звісно. Щоб тут знову була така собі Росія-лайт, Москва, тільки без диктатури й бандитів. 


І ось вони, зболені за убогою позолотою дев’яностих, припечатаною двоголовим орлом, ідуть на вибори. Й обирають те, що обирають.


Нинішній реванш – це не відкат у дусі Януковича. Це, якщо лишити осторонь суто протестні мотиви, неозвучена вимога: поверніть нам нашу ін’єкцію постколоніального фуфла.


Але зараз не 1990-ті, а 2010-ті. І довкола не Москва, а Україна. І лікуватися від залежності все одно доведеться.


Це буде боляче. Але недовго.


Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Читайте еще

Популярные новости

влажность:

давление:

ветер:

влажность:

давление:

ветер:

влажность:

давление:

ветер:

Наши опросы
Как вы попали на наш сайт?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте